УРА!!! Нарешті випав сніг!!!

                                               
                                                     

Моя оновлена школа

Який образ у вас асоціюється зі словом „школа” ? Вулик, велика родина, де кожен зайнятий дуже відповідальною справою... Дім, у якому затишно й приємно проводити час... Врешті-решт, для кожного з нас це життя. Спочатку учнівське, а потім учительське. Яке воно? Чи є в ньому місце для  радості й натхнення, роздумів та плідної праці, відвертої розмови співтворчості? Якщо так, то воно щасливе. Погодьмося, перефразовуючи класика: всі щасливі школи схожі. Напевне, тому,  що не беруть на себе зобов’язань прищепити дітям найкращі якості,  а створюють умови, за яких у цих якостей є шанс проявитися.

 Видатний педагог В.Сухомлинський зазначав, що, виряджаючи дитину до школи, кожна мати вірить у те, що справжній учитель  побачить у її дитині щось таке, чого не помічає вона,  і розвиватиме помічені здібності. Досвід свідчить, що маленький учень добре вчиться лише тоді, коли він переживає успіх, хоча б невеликий. Тому слід з перших днів зустрічі з дітьми виявити їхні можливості й дати відчути радість успіху.

На час вступу до школи дитина володіє достатньою інформацією про навколишній світ  і, як правило,  почувається досить пристосованою до нього. В якому б середовищі  не ріс малюк, він з оптимізмом дивиться у майбутнє, і приходить до школи сповнений бажання вчитися.

Мій власний педагогічний досвід свідчить: останніми роками до школи приходять зовсім інші діти. Вони дуже різні, однак їх об’єднує допитливість, бажання пізнати нове, вразливість, відвертість, довірливість. Сучасні першокласники комунікабельніші, практичніші, менш  боязкі і, разом з тим, конфліктніші, ніж їхні попередники, не мають навичок спільної роботи.

Як зберегти бажання дітям вчитися? Як зробити навчання цікавим? Як допомогти молодшим школярам поставити на перший план загальнолюдські цінності у ставленні до природи, людей, культурної спадщини свого народу?

Ці запитання завжди хвилювали і сьогодні турбують мене, вчителя з багаторічним стажем роботи. Тому працюю над проблемою „Створення ситуації успіху у навчально-виховному процесі шляхом впровадження інноваційних педагогічних технологій”.

Вчити,  виховувати, розвивати дитину важко, відповідально, але й радісно. На наших очах відбувається справжнє диво: з невмілого, невпевненого в собі малюка виростає особистість, яка мислить, аналізує, доводить свою думку,  аргументує, приймає рішення і несе відповідальність, багато вже знає і навчає інших.

Творчість учителя – творчість учнів. Діти – барометр уроку. Саме вони, різні за своїми здібностями, сприймати і відтворювати почуте, спонукають мене шукати нові методи і прийоми навчання.

У моєму класі рідко буває тихо. Взаємодія і бажання поділитися пізнаним – це життєво важливі компоненти приємної атмосфери. А відкриття, нова інформація, радість від досягнення потребують свого вираження.

На моїх уроках завжди панує приємна атмосфера – це означає, що перший крок зроблено: учнів налаштовано на настрій, який сприятиме ефективному навчанню.

Ще один крок—це діяльність, яка передувала б подальшому навчанню й заохочувала б до нього. Тому у власній  педагогічній діяльності віддаю перевагу барвистій обстановці, кольоровим плакатам, наочності, що спонукатиме до роботи тих, хто має візуальний стиль навчання, музиці, що стимулює учнів, які краще сприймають на слух. А от фізична активність налаштує на навчання тих, хто має кінестетичне сприйняття. Поєднання цих засобів додає молодшими школярам упевненості.

Своєрідним епіцентром активізації навчання, позитивного ставлення школярів до процесу і результату своєї праці є інтерес. Саме він дарує радість творчості і пізнання. Навчально-пізнавальну діяльність учнів будую в такій послідовності: цікаво - знаю - вмію. Саме ж навчання прагну зробити не простішим, а зрозумілішим.

Однак розумію, що процес навчання це не безперервна радість. Не все може бути цікавим у навчанні. Наслідуючи К.Ушинського, вважаю за потрібне „привчити дитину робити не тільки те, що її цікавить, а й те, що не цікавить,  робити заради приємності виконати свій обов’язок”.

У своїй роботі використовую завдання, привабливість яких забезпечується не зовнішніми прийомами навчання, а самим змістом. Намагаюся будувати уроки так, щоб кожен учень почувався дослідником, який самостійно здобуває знання, мав змогу зіставляти, порівнювати, шукати і знаходити істину, доводити висунуті гіпотези під час спілкування зі своїми однокласниками та з учителем.

Працюючи над проблемою „Створення ситуацій успіху у навчально-виховному процесі шляхом впровадження інноваційних педагогічних технологій” дає мені можливість удосконалювати внутрішній світ дитини, дає натхнення для постійної роботи над собою. Ситуація успіху посилює акцент на позитивних  якостях праці учня.

У своїй педагогічній діяльності постійно застосовую висловлювання, які підтримують дітей, додають їм наснаги, створюють ситуацію успіху:

-  Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде...

-  Саме ти і міг би зробити таку справу...

-  Я впевнений, що ти пам’ятатимеш про ...

-  Це зовсім не складно, навіть якщо не вийде – нічого страшного.

-  Ось цей елемент вийшов дуже гарно!

-  Починай  же! Тебе чекає успіх!

Планую  і проводжу заняття,  в основі яких покладено принцип у співпраці,  цим самим надаю учням можливість досягнути високого рівня взаєморозуміння, взаємо спілкування, а також розвивати здібності працювати і навчатися самостійно:

-   Надаю можливість молодшим школярам нести відповідальність за спільну діяльність.

-   Створюю ситуацію, щоб діти працювали по черзі, слухали один одного і обмінювались матеріалами.

-   Організовую роботу дітей в різних групах, парах, для того, щоб вони отримували ширшу перспективу  через обмін знаннями, ідеями, думками.

-   У класній кімнаті розміщую різні матеріали, що регулюють спільну роботу дітей. Чітко формулюю вимоги до поведінки учнів при спільній діяльності, визначаю конкретність завдання, інструкції.

Такий підхід до процесу навчання і виховання дітей сприяє розвитку їхніх інтелектуально-творчих задатків, який забезпечується альтернативними формами навчання: індивідуальна робота; фронтальна робота; кооперативна робота; робота в парах; робота у великих і малих групах.

Розвиток у молодших школярів пізнавальних інтересів, допитливості, спостережливості, бажання та вміння вчитися – вічні завдання, які покликана вирішувати початкова школа. Тому вважаю, що одним із важливих засобів розв’язання поставлених завдань є інформативність уроку. Це стало провідною ідеєю мого пошуку. Свою діяльність спрямовую на використання у навчальному процесі інформаційно насичених матеріалів, цікавих завдань і вправ, складених з урахуванням мотиваційного, змістового та процесуального компонентів навчання, елементів гумору тощо. Однак, діти не завжди схильні  розмірковувати. Вони очікують єдиної правильної відповіді, розглядають знання як щось застигле, що необхідно запам’ятати, а успішне навчання -  як вміння відтворити інформацію. Тому я спонукаю учнів до активного учіння, впроваджуючи інтерактивні форми роботи. Це сприяє створенню умов для активної участі дітей у навчанні, стимулювання  міркувань, застосування засвоєних знань у розв’язанні життєвих завдань.

Навчальний діалог, калейдоскоп запитань, рольові ігри,  інсценування, інтерактивні вправи, як, наприклад, „навчаючи – вчуся”, „мозковий штурм”, „ток-шоу”, „пішохідний тур”, „4 кути”, „інтерв’ю”, „дерево рішень” тощо допомагають урізноманітнити роботу на уроках.

 У класі створені  „Дитячий куточок мрій”, виставки досягнень, є фотоальбом, творчі роботи та малюнки дітей. Все це слугує учневі підтримкою і стимулом розвитку.

Дитині має бути комфортно на уроці і в школі загалом. Тоді й результати навчання  будуть якісно вищими, а процес розвитку особистості буде гармонійним. Розуміючи, що стресоутворюючі фактори негативно впливають на взаємо спілкування і взаємо працю намагаюся створити таку атмосферу в системі відносин „учитель – учень”, „учень – учитель”, „учень – інші учні”, яка б сприяла позитивному спілкуванню, стимулювала мовленнєву і творчу діяльність всіх  учасників навчального процесу. Важливо, щоб діти розуміли, що вони просуваються вперед, почували задоволення від власного успіху й успіху тих, хто поруч, бачили позитивний результат.

Практика стверджує, що поза уроками діти органічно реалізують свою самобутність в іграх, творчих заняттях, вільному спілкуванні. Тут кожна дитина розкривається як цілісна істота. Учень, котрий не „дружить” з математикою, виявить себе веселим фантазером і витівником, а той, хто не може  ніяк досягти нормативу в читанні тексту, здивує товаришів умінням організувати цікаву гру; хто не справляється з каліграфічним письмом, чарує вмінням виготовляти вироби з різноманітних природних матеріалів.

Таким чином розвіюються ситуації комплексів невстигаючих і виникають ситуації успіху, які окрилюють дітей, допомагають їм утвердитися в очах друзів, вчителя, а найголовніше – надають смислового значення всьому життю дитини...

Допомогти дитині виявити свою сутність, самореалізуватися зможе добре організована виховна робота, у процесі якої від дитини вимагається виявити зовсім інші якості: турботливість, активність, кмітливість, творчість, відповідальність, самостійність, де кожен зможе розкритися в іншій діяльності,  на відміну від  навчання.

Сьогодення вимагає від школи  не тільки  постійного зв’язку з родиною учня, але й спільної діяльності педагогів і батьків щодо виховання дітей.

Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, душевного, гуманного вчителя, який і забезпечить їй добре виховання, Але лише у разі спільної, узгодженої діяльності учителів і батьків можна говорити про успіх виховної роботи. Вважаю дуже важливим не розірвати  ту ниточку довіри, шани і вдяки, яку протягнули батьки від дитини до вчителя. Тому батьки учнів є постійними учасниками навчально-виховного процесу, співавторами, співрозмовниками, вони мої однодумці й помічники.

Сучасна школа потребує нових нетрадиційних ідей та підходів, що відповідали б оптимальному розвитку дитини  й сучасним потребам суспільства. Тому що дитина -  цілісна особистість, і насамперед потрібно, щоб педагогічний процес захоплював її повністю,  з усіма її життєвими прагненнями і потребами.